Виховна робота

Літературно-музична композиція "Коса - дівоча краса" 

Мета: Виховувати почуття дівочої честі і гідності. Вчити дівчаток бути охай­ними, працьовитими, добропорядними. Домагатися естетизації їх зовнішнього вигляду. Сприяти вихованню пошани до дівчини, жінки як берегині роду. Відрод­жувати призабуті звичаї нашого народу.


Свято проводиться в класі або просторому і затишному залі, який оформ­лений за зразком батьківської хати. На стінах фотографії і малюнки традиційних жіно­чих зачісок різних часів, народні приказки і прислів'я про дівочі коси, виставка дитячих малюнків на тему "Коса дівоча краса". На класній дошці, прикрашеній домотканим килимом, плакат із назвою свята.
Звучить  українська народна  пісня "Роз­пустили кучері дівчата".
         Розпустили кучері дівчата,
Ще й підвели брови для краси.
Тільки ти роби, як вчила мати,
Не обрізуй русої коси.
Хай вона росте, густа та пишна,
Всім зрадливим хлопцям на біду.
Я тобі, моя чарівна вишне,
Сам троянди в коси заплету.
Назбираю вранці, коли роси,
Квітів, що срібляться у росі.
Що є краще за дівочі коси
І троянди, вплетені в косі?

 Ведуча: Яка хвилююча і повчальна пісня. З давніх-давен в Україні симво­лом дівочої честі, працьовитості, охайності була дівоча коса. Недарма у       народній скарбниці ми зустрічаємо так багато легенд, пісень, поезій, влучних прислів'їв та приказок, промовлянь, присвячених дівочій косі.
Ведучий: Саме ці розсипані перли ми постарались зібрати на тернистих дорогах нашого духовного відродження і пред­ставляємо їх у призабутому сьогодні святі "Коса — дівоча краса". Народні обряди, пов'язані з дівочою косою, супроводжували дівчину від її народ­ження.

Ведуча:
Велика радість у наш дім прийшла:
Родилося малесеньке дівча.
І перший крик її для нас
Став піснею на довгий час.
Ведучий:
Батьки її і вся рідня
Плекали, пестили дитя,
А щоб красивою зросла,
У травах купана була.

Інсценізація першого купання дитини
Дід:            Неси, бабо, швидше воду,
                     Наливай у миску,
                     Щоб скупати нашу внучку,
                     М 'яти дай й любистку.
Баба:         Віллєм меду,
                    Грошей кинем,
                    Щоб була багата,
                    Щоб росла красива доня
                     І раділа хата.
Батько:     Ще у купіль покладемо
                   Червону калину,
                   Чебрець, руту та барвінок,
                   Скупаєм дитину.
Мати:        Щоб коса була у неї
                    Гарною, густою,
                    В першу купіль покладемо
                    Гребінець з щіткою.

Ведуча: Діти, як правило, народжуються з коротким волоссячком, а якщо траплялося, що дівчинка народилася з довгим волоссям, то казали, що в майбут­ньому на неї чекає життя в багатстві та розкоші. З моменту першого купелю починалась турбота батьків про коси дівчинки. Стригти дитя не дозволялось до річного віку. Коли дівчинці виповнювався рік, влаштовували в день її народження так званий "обряд перших пострижин", тоді, коли дитина починала вже говорити . Здійснював його хрещений батько. Перш ніж виконати цей ритуал, він мав виголосити примовку-побажання: щоб у дівчинки зростало густе волосся, щоб руса коса лягла до пояса.

Ведучий: Після перших пострижин волоссячко спалювали, а одне пасмо залишали як пам'ятку. Якщо хлопчиків стригли часто, то дівчаткам заборонялося після річного віку стригти коси, і матері ретельно стежили за ними: мили в паху­чих травах, розчісували, прикрашали кіски стрічками. Згодом, коли дівчинка підро­стала, мама чи бабуся намагалися привчити її до самостійності. Це були чи не найперші уроки охайності і працелюбності.
Ведуча:
Час летів, роки минали,
Наша дівчинка зростала.
Вже зробила перший крок,
"Мама" — проказала,
І у гарні дві коси
Стрічки заплітала.
Ведучий:
Ще й співала залюбки,
Танцювать любила,
В хаті поралась щодня,
Все робити вміла.
Ведуча: Заплітали дівчинці кіску перший раз також у визначений звичаєм час. Як правило, це робили тоді, коли їй виповнювалось 5 років. Святкове заплітан­ня кіс здійснювала хрещена мати, коли дівчинка йшла до першого причастя. Коси заплітали віночком, вплітали в них святкові білі стрічки, а зверху чіпляли віночок з білих квітів.
Дівчинка:
Благословіть, батьку й мати,
Косу заплітати.
Косу заплітати,
У стрічки вбирати.
Щоб виросли довгі.
Густі та красиві.
І раніш своїх годочків
 Не стали сиві.
Батько і мати: Благословляємо!

Ведучий: Щоденні ж традиційні зачіски по всій Україні були найрізноманіт­нішими. Як правило, малих дівчаток заплітали в чотири коси, а старших—у дві. Викладали їх на голові віночком. У святкові дні волосся заплітали в одну або дві коси, що вільно спадали на плечі із вплетеними святковими стрічками. Чим дорослішою ставала дівчина, тим ретельніше вона доглядала своє волосся.
Ведуча:Кожна дівчина хотіла мати гарне волосся і пишну косу. Люди вірили, що підрізати волосся потрібно у певний визначений час, а саме: на повний місяць —"молодик", особливо у травні, "щоб коса була повна". Підстригати косу повинен був хтось із родичів по чоловічій лінії. Ні в якому разі не можна було підрізати  волосся собі самій.
Ведучий: Послухайте пісню «Ой не ріж косу» (слова М. Ткача, музика О. Білаша)

Ой, не ріж косу, бо хорошая,
 Не погань красу, дуже прошу я.
Приспів: Я люблю таку тебе:
                В косах небо голубе,
                Виграє веселкою,
                Стрічкою веселою.
Про чужу красу і не марю я,
То ж не ріж косу — будеш парою.
 Приспів.
Покохав тебе закосичену,
Бо ж краса твоя не позичена.
Приспів.

Ведуча: За повсякденними турботами та працею старіли жінки і сивіли їхні коси, але пошана до них не зменшувалась. Послухайте, як про це красномовно говориться у пісні "Мамина коса".
Ведучий:
Мамині коси сивими стали.
Радість і горе вони зустрічали.
Мамині руки не знали спокою.
Мамине серце пройнялось тугою.

Ведуча:
О рідна мамо, о рідна ненько,
Давай же сьогодні посидим тихенько.
До тебе пригорнусь, затаю печаль,
Любая мамо, за все вибачай.

Ансамбль дівчат виконує пісню "Мамина коса" (муз. В.Хорта, ся. І.Чернецького)
Ой, чого калина віти похилила
Чи багато квіту, чи важка роса.
Ой, чого ж так рано мама посивіла,             
А була ж у неї золота коса.                          

Мамине безсоння, мамині тривоги
Простелила доля у незнану даль.
За ворота вийде, стане край дороги,            
В коси заплітає сивини печаль.                     

Стеляться тумани долами, лугами,
Стеляться тумани у глибокі сни.
Гей, дорого дальня, повертай до мами,        
Буде в її косах менше сивини.                      

Ведуча: Народ нам мудрість передав свою,
Що диха в звичаях, обрядах і повір'я
"Ой, ти не ріж косу!" —
Благали матері доньок в калинових сузір'ях.
Ведучий: Тож пам'ятайте рідний оберіг,
             Без пам'яті нема народу.
Примножуймо все те, що Бог для нас зберіг,
  Народну мудрість — берегиню роду.
Ведуча: Любі наші дівчатка, ростіть і шануйте коси — свою одвічну і вічну красу. А для того, щоб ви вміли це робити, ми  запрошуємо на сцену дівчаток, що мають найдовші коси в нашій школі.

Під мелодію української народної пісні «Горіла сосна, палала»  на сцену виходять учасниці конкурсу.
4 кл. – Зінченко Ганна, Турченко Валерія,  3 кл. – Осипкіна Ірина, Одинцова Анна, 
2 кл. – Петрачок Анна,  1 кл. – Білан Світлана, Козинець Карина, Ворона Лілія.

Ведучий: Вважалося, чим довша коса, тим пильніше оберігає дівчину від усіх напастей і спокус покровителька жіноцтва й шлюбу – богиня достатку Макоша. Коса, перекинута на груди через праве плече, означала милість до супутника, а через ліве – і не підступайся.
Ведуча: Наші дівчатка знають приказки і прислів'я про косу. Зараз вони нам їх розкажуть.

О Дівчина з косою, як трава з росою.
О Нема коси — нема краси.
О Дівка без коси — що кінь без гриви.
О Утоплюсь в косі — утоплюсь в красі.
О Де дівка з косою, там хлопці юрбою.
О Коса—дівоча краса.
О Подивись на косу, а подумай про господиню.
О Не вари борщу, поки не заплетеш косу.
О Косу збережеш, щастя знайдеш.

Ведучий: кожна з дівчат має свої секрети догляду за волоссям і поділиться ними з присутніми.
Дівчата розповідають народні рецепти догляду за волоссям.
Під мелодію хороводу «Подоляночка» учасниці виконують танок.
Ведуча: А тепер прийшов час дізнатись, хто ж із дівчат має найдовшу косу.
Ведучий вимірює довжину кіс у дівчат і оголошує результати.
Перегляд відеосюжету про сучасні зачіски.
Ведучий: Сьогодні ми зробили спробу повернути життя ще одному із призабутих звичаїв нашого народу — вшануванню дівочої коси. І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом і передасться новим поколінням. Бо що б не казали і хоч би якими аргументами не переконува­ли нас про старомодність коси, а все-таки в довгій дівочій косі є своя принада, щось ніжне і близьке, щемливе і священне. Хоч, на жаль, сьогодні це трапляється рідко, але коли повз нас пройде дівчина з гарною косою, ми не обминемо її ува­гою. Поглянемо і подумаємо: "Гарні ж були наші звичаї".
Звучить пісня. Свято закінчується.

ТАРАС  ГРИГОРОВИЧ  ШЕВЧЕНКО
ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНИ

(До 200-річчя від дня народження
Тараса Григоровича Шевченка )
                                                                                                                                                                                           
  Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка. Продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет.

Обладнання: портрет письменника, рушники, експозиція книжок, фільм про Т. Шевченка, проектор, екран, лавка, стіл, свіча, альбом для малювання, українські костюми, аудіозаписи.
Хід виховного заходу:
            1. Учень: Щовесни, коли тануть сніги
                І на рясті просяє веселка,
                Повні сил і живої снаги
                Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.
                2. Учень: Благословен той день і час,
                Коли прослалась килимами
                Земля, яку сходив Тарас
                Малими босими ногами.
Вчитель.
    Все йде, все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що шукають  істини та правди. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського поета Т. Г. Шевченка.
   За указом Президента України 2014 рік – проголошено Роком Тараса Шевченка. 9 березня 2014 року український народ відзначив 200 років від Дня народження Кобзаря. Ім’я, святе для кожного українця. Ця людина залишила нам свої неоціненні духовні надбання – твори і світлу пам'ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру.
Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого життя, - писав поет, - становить частину історії моєї Батьківщини».
Сьогодні ми перегорнемо сторінки усного журналу. ТАРАС  ГРИГОРОВИЧ  ШЕВЧЕНКО – ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНИ
 Працюратимемо за планом:
1.Дитинство Тараса..
2. Поетична  творчість Шевченка.
3.Шевченко-художник.
4.Шевченко в пам’яті народній
                                          Дитячі роки Т. Шевченка
9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар.  Батьки дали йому ім’я Тарас.  Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.                                              

                              Садок вишневий коло хати,
                                Хрущі над вишнями гудуть,
                                Плугатарі з плугами йдуть,
                                Співають ідучи дівчата,
                                А матері вечерять ждуть.

                                Сімя вечеря коло хати,
                                Вечірня зіронька встає.
                                Дочка вечерять подає,
                                А мати хоче научати,
                                Так соловейко не дає

                                 Поклала мати коло хати
                                Маленьких діточок своїх,
                                Сама заснула коло їх.
                                Затихло все… Тільки дівчата
                                Та соловейко не затих.

                    

   Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»
Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.
Хлопчик. Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть? Мати.  Так синочку правда   (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї).
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати. Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?
Мати.  Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.
Хлопчик.  Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найяскравіше.
Мати.  Старайся, мій хлопчику.
Коли Тарасику було 9 років радість і втіха потьмарилися горем: померла мама. І почалося страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Скоро помер і батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою.
..В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло...
Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!..
А ми Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...

      Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка вчителя на становищі школяра - "попихача". Вже у ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села і стає наймитом у попа.
 Виходять учні в українських костюмах.
Оксана: (підходить тихо) Чом же ти плачеш? Ох, дурненький, Тарасе, бач, як малий плаче. Давай я сльози тобі витру? (Витирає йому сльози).
Читець: Тарас дивися ніяково. Це ж Оксаночка ота кучерява Оксаночка, з якою гралися маленькими. Вона виросла, стала ще кращою. Тарас дивився ніяково, але ніби сонце засяяло знову. Вона сіла коло нього. Поклала руку на плече.
Тарас: Оксана! Оксаночко! (Посміхнувся)
Оксана: Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й, кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш маляром, еге ж?
Тарас: Еге ж, маляром.
Оксана: І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?
Тарас: Еге ж…А всі кажуть, що я ледащо і ні на що нездібний. Ні, я не ледащо! Я буду-таки малярем!
Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж питоньки хочуть!
Побігли їх швидше напоїмо.
Вчитель: Через 20 років він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».
                Мені тринадцятий минало,
                Я пас ягнята за селом.
                Чи то так сонечко сіяло,
                Чи то мені чого було,
                Мені так любо, любо стало,
                Неначе в Бога…
 Уже покликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
    
ІІ. Поетична  творчість Шевченка
        Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я  Світ не без добрих людей.  Земляки художники побачили в ньому  талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії  мистецтв. І в той час Тарас написав багато творів,  які увійшли до збірки Кобзар (1840 р.).  Для своєї збірки Тарас Григорович обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села, граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України, її народу.
          Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу.
Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.
. Вчитель: Літературна спадщина Тараса Шевченка – це «Кобзар» (понад 240 поетичних творів), 9 повістей, п’єса «Назар Стодоля», щоденник та  листи. Всі твори Кобзаря пронизані любовю до України.
В своїх творах  поет описав важке закріпачене життя простого українського народу:
. Пани-кати...
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають, бо нічим обуть   
Княжат недорослих!

. ...А он розпинають
Вдову за подушне... А сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо оддають!

. ...А онде під тином
Опухла дитина — голоднеє мре,
А мати пшеницю на панщині жне...

. Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Дівчина. Чи довго ще на сім світі
Катам панувати??
.
Пани, пани!
Схаменіться! Будьте люде!
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люде,

Настане суд, заговорять
І Дніпро 1 гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших...

За правдиві слова Шевченка було заслано солдатом в Орську фортецю (це в Казахстані), далеко від рідної землі. Цар заборонив йму писати і малювати. Понад 10 років Шевченко «карався, мучивсь, але не каявся». Це були тяжкі дні в житті поета. Він тужить за Україною, за своїм народом.Незважаючи на заборону, Тарас Шевченко писав вірші та ховав їх за халявою чобота. Це були так звані «захалявні» книжечки.

Завдання для учнів:
Кросворд « Чи знаєте ви твори Шевченка?»

5

7


1








6


2
















3













4






По горизонталі:
Неначе сонце засіяло,
 неначе все на світі стало
моє …лани, гаї, сади!...
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до… ( води).
Дивлюсь,  аж світає,
край неба палає,
соловейко в темнім гаї
сонце… (зустрічає).
Не називаю її раєм –
тії  хатиночки у …(гаї).
Тече вода з-під явора
      яром на долину.
Пишається над водою
червона… ( калина).
По вертикалі:
На панщині пшеницю жала,
втомилася; не спочивать
пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина …( годувать).
Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,

плугатарі з плугами йдуть.
співають ідучи  …(дівчата).
В лиху годину,
якось недавно довелось
мені заїхать в …(Україну)
 2. Із розсипанки скласти строфу вірша.
(Слова записані на картках. Складаємо строфу вірша на магнітній дошці).
Зоре                                                       тихесенько
Зійди                                                      з                                                                             вечірняя,
Поговорим                                           моя                                                                        горою,
В неволі                                 над                                                                         тобою.
(Читання складеного вірша).

      В своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував і тяжке життя народу, яке не обійшло і його самого. Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.
Тарас в дитинстві любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав  слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.
Багато віршів, написаних  Т.Г.Шевченком,покладені на музику.
«Думи мої ,думи», «Тополя», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Стоїть гора висока», «Заповіт», «Зацвіла в долині червона калина»… 72 вірша Кобзаря стали піснями
.Дівчатка в українських костюмах виконують пісню «Думи мої»

                                       ІІІ. Шевченко- художник
Т. Г. Шевченко був не лише поетом, а ще був й талановитим художником. Багато своїх живописних творів залиш нам у спадок.
Він написав понад 1000 картин.
За свої малюнки  Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.Талановито вмів передати природи, народний побут  та події історичного минулого милої серцю України.
     Вчитель
Давайте уявимо, що ми завітали на художню виставку дитячих робіт  “Вірші Т.Г. Шевченка в малюнках”. Ці роботи зроблені дітьми з любов’ю до поета, Великого Кобзаря,  до нашої рідної України.
Презентація малюнків учнів.
 “Садок вишневий коло хати…”
“Пливе човен по Дунаю один за водою…”
“Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою.”
“Тече вода з-під явора”
“Зацвіла  в долині червона калина.”

 1V. Шевченко в памяті народній
 Тяжке життя, переслідування, заслання далися взнаки. Здоров'я його було підірване. Боровся з недугою три роки. Помер у Петербурзі 10 березня 1861 року. Згодом Його тіло перевезли в Україну і поховали на Чернечій горі біля міста Канева над Дніпром.
Із 47 прожитих років йому довелось бути; 24 роки кріпаком, 10 років у неволі, 3,5 роки під наглядом поліції. І тільки 9 років вільною людиною.
У цьому році минає 200 років з дня народження славетного сина України Тараса Григоровича Шевченка. Народ пам'ятає про свого Кобзаря, вшановує його пам'ять: ім'ям Шевченка названо парки, театри, вулиці. У нашому селищі  також названо його іменем одну із вулиць. Його ім'я у 1939 році присвоєно Київському державному університету. На майданах  міст і сіл споруджено пам'ятники поету.
Не лише в Україні вшановують його пам'ять. Пам'ятники нашому Шевченку стоять у далекій Канаді, Угорщині, США, Парагваї, Франції, Аргентині. Вулиці багатьох міст світу теж названо його іменем.
Вчитель: Зараз в незалежній Україні мрії Шевченка поступово, хоч і повільно,здійснюються. Піднявся рівень національної свідомості, відроджується козацька слава, дух лицарства, утверджуються національні ідеали, дух нації, його душевна щедрість, воскресає українська пісня, немає перешкод для утвердження української мови. Актуально в наш час звучать слова великого поета:
 Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Слова поета звернені і до тих українців сьогодення, яких економічна скрута погнала на чужину, щоб вони пам'ятали:
 Нема на світі України
Немає другого Дніпра.
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
Вчитель: У наш час полум'яне слово Шевченка нам дуже потрібне. Необхідні його внутрішня сила, правдивість, ідеали добра, рівності, його політичні переконання, краса і мелодійність його поезій, його велике прагнення свободи, любов до свого народу, до своєї Батьківщини, мрії про майбутнє.
Тож нехай «Заповіт» великого Кобзаря стане заповітом для нас — зберегти мову народу, йо­го звичаї, його пісні і пронести через віки у майбуття.
Читання «Заповіту»
                                  Перегляд  відеоролику»Проект  до 200-річчя від дня народження                
                 Тараса Григоровича Шевченка»


1 комментарий: